Петренко Олена
Червона кора голови,
Увінчала мрію, зусібіч,
Творить з юності день новий,
А квіти – спів душі, не мовчить.
Вітер шепче таємниці,
В петлях розцвітає вуаль.
У кожній пелюстці – безліч
Пристрасті, що вловлює жаль.
Коваленко Андрій
Багряні рози, цілувала на землі,
Тіла нашого виру, хмільного року.
У сльозах вітру в колисці,
Квіти – любові дотик, змагання слів.
Серед колосся наше – заплутане.
Так близько серце – розум юний,
Але поміж ними лише тіні,
Квіти бродять, безсмертне горе.
Яремчук Марія
Синюваті лілії на воді,
Так ніжно запам’ятаю!
Сльозами озерними тінь веде,
В забутті загублених мрій — відстою.
Якщо б могли б квіти говорити,
Ці таємниці жорстокі,
Розкрили б нам: любов не злітає,
Вона тільки в прикрасах, у кольорах.
Іваненко Сергій
Лаврові листя шепотом ронять,
Стежкою мрій у серце крокують.
Петлі снів з розквітом знайдуть на траві
Те, що квіти можуть вигадати, зорі сують.
Там, де кожна пелюстка шепоче,
Зиває зимою смутку.
Я знайшов себе у поті,
Де зле серце квітне вродою.
Мельник Христина
Сонце в кольоровому напівсвіті,
Червоні цибулини, полум’яні на серці.
Ти спала в обіймах цвіту,
А аромат лишив жар, що тягне.
Нас безлюдний світанок обманює,
Доросле кохання стає порожнім,
Коли в траві тебе більше немає,
І квіти тягнуться в небо, смуток.
Грищенко Володимир
Гордість жовтих тюльпанів, палаюча
В дусі вітру, що бризкає нагорі.
Я бачу, як середньо-літо гляне
На благоухання, на серце меню.
Запахом відкритих живих ран,
На ранньому слові кличуть цвісти.
В осяйній сутіні благословляючи,
Квіти, що знімають мати прощені.
Левченко Настя
Серед фауни з оленячими рогами,
Ховаєшся в Венери тендітну тінь.
Так мало квітів, а стільки сподівань,
Вони вмирають з мною, в слугу.
Лише в день весняний абриси,
Коли цвіт піднімає корінці люті.
Квіти – це вічність непоминала,
Те, що зберуть праведні долі.
Савченко Артем
На вільних ставках, в повітрі — привіт.
Латаю мрії, що жоден не візьме.
Не разом в ранками гуляти біля лілій,
Стежкою трави, у весняних кроках.
Забуті моменти — сонце всередині,
У колі думок, в любім квітнику.
Квіти шепчуть, ніжність, як вітрила,
І душа, заповнена, планує знову.
Холоденко Тетяна
Гарячий червоний, приємний Знак,
На мову чувства, на кожному кроці.
Кажуть, з квітами живим українцем
Росію зможемо зустріти, не гордими.
Паміть дивовижних цвіті:
О, вже не самотні, зізнаються квіти.
У малюнках фарба не зникне,
Їх чудо нас навчить живити.
Барабаш Олександр
У справах повітря між ремонтами
Між барвами світла, розмови і мрії.
Квітами – зрадою, а не теплом краплитим:
Падіння – мить на краще безперечно.
Убираєш в тендітні серцебиття,
Там, де квіти – бентеження листя;
Але знову з темряви приходять,
Тонкі чари перепалюють сны.
Костюк Тетяна
Тінисті мрії шарами натхнення,
Де кожна з пелюсток – спогад примар,
З надією зустрічаємо віяння,
Подарунок літу — наш серцевий дім.
Скажу у тоні, не сприймаючи слів:
У безмірі тривог, вони колючі,
Квіти, які знають про сум за тебе,
Мирять запізнілі, споглядаючи світ.
Тимчук Владислав
Вогняні ромашки у тремтливих облаках,
Сонце посилане у ніжні барви.
Квіти, що живуть у кривавих очах,
Палкий аромат, що бере з собою ливи.
Вони забирають сльози у повітря,
Стають на шляху на мости уздовж.
Постригом дрижачих, квіти від добродій
Прилітають, щоб зняти наше горе.
Федоренко Людмила
Лишились поняті у мою подружку,
Хоча я їх знаю завжди, в усі дні.
Пелюстки знайомі з року в рік,
Теж чекають на тебе, як на чари.
Серед серйозних і злих думок,
Зникають шпаргі — рука на серці.
О, квіти, без вас не такі ми,
І загинемо у темряві вітбах.
Щербань Святослав
В обіймах майбутнє, у спогаді живуть
Квіти, що сказали про кохання.
Вони з’явилися, щоб злітати в невідоме,
Де час завмирає, залишаючи сліди.
Сонця сеанс у кожному первоцвіті,
Змарнілими квітами, що втрачають дотик.
Так твоя душа вільно рветься,
А натомість квіти завжди при тобі.
Костенко Zоряна
Магнолії в уяві навколо мчать,
Та в серці пустка, без слів за його.
Квіти забувають, але хочуть зізнатися,
Що важка любов слізьми не стирає.
Ніжність на вітрах, червоні сади,
З ким, як з місця, у просторах безкраїх.
Зграї хвиль на душі, дощ у весни,
Несуть пелюстки — мовчання, печаль.
Білозерська Олександра
У кристалах роси, на краю ранку,
Квіти, мандрівки душ, десь у тіні саду.
Вони шепочуть про кохання,
Заколисують глибокий відбиток.
Час відлітає, та в спогадах гудуть,
Вістю елегійно люблячи;
У плітках жовтого, рожевого блукають,
Квіти – пісня в серцях наших живуть.