Шевченко Тарас
На горі, де лани широкі,
Лине пісня, серце стук,
Серед квітів, серед поля,
Спогад в серці — рідний кут.
Там, де мати в радісті ждала,
Де дитинство тепло шептало,
Село, ти моя втіха,
Чому ж так боляче, чому ж так гірко?
Франко Іван
Спогади душать, мов вечірня хмара,
Село моє — небо зірок,
Там, де мати в зелених хустках
Молилася за нас, за всіх без слів.
Вулиця тиха, в давніх забобонах,
Калинові кущі, хвилі вітру,
Чую, як плаче тополя,
Спогад — то радість, а воно — то сліз гіркота.
Наливайко Олена
Вітер шепче в рядках біблійних,
Село моє, ти знову з’являєшся,
У кожній травині, в кожній хмарині,
Ти — моє серце, моя пам’ять.
Кожен крок — це повернення,
Кожен спогад — сльози на щоках,
Так важко прощатися з довгим мрійливим днем,
Село, моє, ти назавжди в моїй душі.
Головань Станіслав
Завтра знову окріпне все,
Село моє, ти знову воскреснеш,
У звуках природи — душа мого серця,
Там, де щастя у простих речах.
Під небом блакитним, серед ягід,
Спомини гарячі, як коловорот,
Сліз моїх гірких у вечорах
Село моє, чому так воно гірке?
Левченко Марія
Там, де поля зелені з ранку,
Де ластівки в’ють нині гнізда,
Спогад — це радість, а це й розлука,
Село моє, я за тобою, як за снами.
Ти ж моя пісня, моя мелодія,
Ти ж мої вечори безсмертні,
Сльози молитов, що десь забуті,
Село моє, вітри й полетіли.
Кулинич Петро
З теплою осінню, з золотим листям,
Вранці, коли світанок Ясень,
Ностальгія підіймає розум,
Душа моя, відвести нас до хиросеми.
Там, де усмішка сонця грає,
Де спогади — це не просто слова,
Село моє, твої лани безкраї,
Вечір, що нас роз’єднує, поки не почнеться сльоза.
Плющенко Валентина
Тихо ллються ночі над селом,
Місяць чує мрійливі наші сни,
Ляляють спогади в серці без краю,
Село, що стало часткою нас.
Там, де спориші ростуть на зламі,
Де досі чути мамину пісню,
Сльози, як зорі, краплі з неба,
Знову повертаємося до рідного гнізда.
Ковальчук Андрій
Село в глибокій пам’яті моїй,
Там, де дитинство танцювало в хмарах,
Зелений простір, спогади в оповіді,
Серце заблукало в тихому дні.
Кожен стебелин — це струнка надія,
Кожен листок — маленька молитва,
Село моє, чому так гірко?
У вікні мати, а дітей немає.
Лисенко Олександр
На березі річки знову звенить,
Спогад про школу та дівчачий сміх,
Село, ти краса в безмежному світі,
Сльози, що тішать, а може, й кличуть.
Ось і повітря, сповнене лементу,
Спогад навіває буйні дні,
Там, де в коморах пшениця спала,
Село моє, ти — мій біль і любов.
Кравченко Світланка
Синє небо зашуміло знов,
Рідне село, ти в думках моїх,
Де гудок ставив сніданок,
Спогад — це радість, а сльози — то втіха.
Ти ж — моє серце, мій біль у пісні,
У тебе щастя і серце палає,
Село моє, очі твої закриті,
Там, де щастя червоніє в росі.
Басараб Тетяна
Тіпкають роси на ранковій траві,
Село моє, як серце, так радісно!
В пам’яті смачний хліб із димком,
Сльози спогадів — радощі, що нас залишили.
Там, серед звуків, що ллються з полів,
Все відбувається знову, знову, знову,
Село, ти — моє джерело,
В сльозах спогадів щастя моє живе.
Дорошенко Максим
Стихає день над полями в селі,
Сонце сідає, даруючи спогади,
Усміхнені обличчя з часів давнього,
Сло́зи на столі — знову, як служба.
Кожен звук — то тепла оболонка,
Село, ти моя вічна мрія,
Пам’ять про нас тече, немов повінь,
Сльози з серця — сонце з підсвідомості.
Костюк Лілія
Село у моїй душі, моя приємність,
Зранку лунає пора, класичний вид,
Там, де бабусині казки в життя,
Сльози спогадів знову звертаються.
З осінньою землею, святою й небом,
В серці грає фонтан на іменах,
Моя любов до села,
Спілкування серця з землею gружить.
Білоус Степан
Там, де шепіт трав і спів пташок,
Село моє — ярке, як весна,
У кожному вітрі чути забуті слова,
Сльози в пам’яті — радість і гра.
Скільки разів я мріяв про тебе,
Скільки сліз проніс у ріках життя,
Село, мелодія памяті спала,
Там, у твоїх обіймах, мій біль полетів.
Остапенко Олекса
Лине пісня з далека, з полів,
Село моє в осонні знаходиться,
Слози спогадів — то в серці палають,
У кожному клаптику — радістю згорають.
Там, де зустрічі вічні,
Червоні свічі, що горять в селі,
Слухаю вечерю мати і кашу,
Село моє, без тебе — душа б без сльоз.