Ткаченко Оксана
Вечір спустився, як тінь на думки,
Там, де кохання крокує в біді.
Батьківщина плаче – сльози минають,
На полі стелиться кожен з нас, мій край.
Шевченко Іван
На небі зірки як долі горять,
А земля стогне, як серце, в нудьзі.
Заборонений спокій у нас на губах,
Від вереск беззбройних, безмірно в сльозах.
Мельник Ольга
Чому ж моя душа так гірко страждає?
Кожна крапля крові рідної – сльоза.
Я за мир й спокій молюся щоранку,
Хоч в грудях дітей гучно б’ється війна.
Коваленко Тарас
Коли на обріях тишу розриває
Вибухів глухий, крик – це мій біль.
Не пощадить тих, хто не встиг побачити,
Як руйнують мрії, забираючи втіху.
Литвиненко Аліна
Сонце заходить, забирає надію,
Сгинають думки, минають дні.
Я жду твого повернення, рідний,
А вірші мої – мов сльози на ґрунті.
Громов Сергій
Снаряди пішли там, де весна цвіла,
Соняхи жовті тепер солдатські.
Я молюсь за мир, за тих, хто в бою,
Нехай у сльозах народиться весна.
Крижевський Андрій
Ріка стогне, вітер шепоче,
Слухаю пісню сліз – наша мова.
Я знову вшановую тих, хто піде,
З причала на ту, що зветься "Мир".
Бондаренко Ірина
Сонце зайшло, і з ним надія,
Загублені хлопчики будуть рости.
Мамина сльоза – наче роса ранкова,
У щілинах пам’яті, що в серці, в сліди.
Ярошенко Петро
Заплакані вулиці, йдуть у тиші,
Де дім, там втрати – не вистачає слів.
Я плекаю мрії, далекий світ,
Що стогне у віршах, як в грозовій тіні.
Верещак Людмила
Здиблені дні, болючі миті,
Серце, мов стрелу, пробиває крик.
Небо завжди різне, не те, що було,
Ти знову в обіймах, заскочена в мить.
Сидоренко Вячеслав
Секунди спливають, дні тягнуться в сльозах,
А в нас рвуться надії, чекаючи знову.
Нехай біда не завада любити,
Війну замінить мир, і життя повернеться.
Омельченко Анастасія
Серце рветься на частини, в крові,
Десь там за полем білий крилами світ.
Я буду шукати твій дотик навіки,
В сльозах моїх спогад, не зникне, не вмре.
Станіславенко Артем
Коли ви в бою, я тут на землі,
Молюся за всіх, за твій сміливий дух.
Хай світло зірок буде нам на очах,
Не хай війна загасить, не вкраде!
Поліщук Марійка
Розгадані сльози, там, де жвачки,
Майбутнє минає, та серце бореться.
Так владен думки, вражаючи слід,
Як теплі обійми бережуть в серці вірш.
Кравченко Валерій
Відлуння нашої мови, сльози і крики,
Кожен з нас – це вірші, тим більше, тим менше.
Переходи, стежки, забуті магії,
В наших серцях лиш одна пам’ять – ВІР.