Шевченко Тарас
Осінь малює в листі сльози,
Золотом палає клен.
В серці — туга, в думках — сльози,
Природа в кольорах — в снах.
Старий дуб з гілками розпорошеними,
Час вечірній обіймає,
Вітри шепочуть словами від часу,
А десь далеко — з вершин пакують дні.
Франко Іван
Осіннє сонце пада, гасне,
Тінь від хмари пливе в небо,
У серці важко — ні, не в гасі,
А в спогадах, що б’ють, як лебедя.
Кожен лист — жовтий роман,
Кожен подих — ще один крок.
Споглядаю, як плине сам,
Як час літає — черговий урок.
Багряна Оксана
На горизонті погасло золото,
Листопад — холодний гість.
В полях уже тане росою
Те щастя, що сбирали до пізні.
Душа ніколи не мститься,
Але осінь несе тягар.
В серці мріє собі зажитися
На вечері з маслом і даром.
Грінченко Борис
Листя мружиться під ногами –
Осінь, болем втержена,
Ночі темні — меланхолійні шрами,
Крізь забуття ідемо далі ми.
Здається, світ знову спокійний,
Та в серці — холодний звістка,
Сумніви, як обітниця вечірня,
Сумирно йдуть на світ без мястки.
Дзюба Олег
Склянка вина і звучання Рахманінова,
Осінь приносить повітря холодом.
Шум повороту вулиць з осінній панорамі,
Слюзами трубить одна історія — в перельотах.
Під одного плакучого верби,
Того листя множеться, скута сльозами.
Гляну — тіні зникають у дугах,
Та в серці хвилювання травмами.
Лисенко Катерина
Оця осіння повість — позначена,
Гарячі дні в холодному чаю,
На парі, в туману, у скаржений,
До світу шепочу: я сумую.
Час залишає спогади класифікацій,
Непрозорі шляхи серця таємниць.
Але за мною летять заповіти,
Прощай, осінній день — тихий, мій.
Стефанишин Володимир
Удвох стояли під кленами гордими,
Сзаду — листя, що встало у пари.
Говорила природа жаль далекий,
В її глибині немає вже жаху.
Атмосфера осені грає струнами,
Кожен мотив — драма і млість.
В серці розгортає жовті кольорами,
На шляху гірке передсмертне листя.
Мельничук Соломон
Сьогодні звучить тиха музика вітру,
Осінь веде малюнками в суть.
Кожен такт забирає з собою
Те, що палає, тінь і смуток.
Знову думки разом з листям гинуть,
Ніде немає тих, що з нами.
Поезія осені стелиться по спині,
Відлуння мрій — у темряві безсуму.
Чернецька Олена
Скобочками летять цятки в околицях,
Враз душа втратила свій дотик —
Холодним диханням реагую на радість,
Насал — зима, мій занадто стомлений шлях.
Ось відголосся смутку звуку,
Вперше чую я цю пісню гостя.
Вогонь вже затух, і знов,
Осінь розтяглась між нами, в думках.
Ковальчук Ярослав
Юрка осіння сутінь приносить,
Словами закодовані почуття.
Кладками шурхотять дні восени,
Йдучи з сумом до новин несення.
Лиш спогади — осінь затуманила,
Де б не було — віаміли в тіні.
Твоя присутність, важка та щира,
Лиш залишає холодні пестощі в тіні.
Козак Анастасія
На порозі осінь шепоче,
Час летіти не в добрі шати.
Кожен знайде тут свого —
Ті, що з серцем, але не з катю.
Краса закінчення криє в невидимих,
Зимові обійми у сліз частків —
Сиджу на глині, дивлюсь в безсилі,
Ось осінь — статуї покинуті на вирвах.
Славута Сергій
Молоді дерева йдуть у глибину,
Скажемо: тривога від стежин відлунює.
Тримай увесь цей шум усередині,
Ніби залишаєш осінь без ліку.
Заблуджений голос розкладає на поле,
Тліє листя (світло в камнях).
Я знатиму — осінь залишиться вдома,
Коли знову вислюняться дні, без муки.
Гнатюк Ірина
Серед ніжного краю, осінь плескає,
Зогниле віття, п’яне від бурі.
Спогади чорно-зелених акварелей,
Далеке дихання крутить, гасне в сріблі.
Тиші сонцезалежні стають дорогими,
Тільки на дотик, обійдуть без черг.
Я знову чую, як твій гість не в тіні,
Осінь несе — вдесятеро у сні.
Малкович Іван
Схил пальців, рифи років,
Зрештою—жовте віття без меж.
Час не зможе повернути тіней,
Хочеш, горчай у сльозах на свіжих відкриттях.
Volia у дні — дикуха пастельний,
Переплітається з днем, без ляків.
Осінь вкрива міст отими листами,
Ти знаєш — знову для поетисихщав.
Вовк Галина
Вітер, сповнений смутком, говорить,
Словно всю осінь занурюєш серце.
Сон відходить, простягається дихання,
Жовтими крилами мчить у пісні.
Сонце сідає не спати,
Лише м’яка тиша, забуті мрії.
Ссору від падінь у вовчі тайни,
Осінні роздуми на приїзді.
Піддубний Всеволод
І знову осінь, як безліч сердець,
Час пройшов, у дихання прогорілік.
У надриві звичаю ловлю в морозі,
Жовта ця ріка, знову — тепер тиха.
Забуті небосхили натишок,
Тандем душі — глибокою ворожнечею.
Ти відправляєш, тож осінь шепоче,
Залишаючи відео — у смутному літературі.
Ці поезії створені як уявні твори українських авторів, що виражають емоції, пов’язані з осінньою меланхолією.