Шевченко Тарас
На полі мрій, що в’януть,
Сумні my думки летять,
Немає вже тих, хто радісно
Відкривав вікно у світ.
Вітри шепочуть про втрати,
Де цвіт тихий, там і слід,
Смерть, як тінь, завжди поруч,
Вона не знає про злиттє.
Франко Іван
У тьмі ночі бродить слово,
Чорні хмари високо в sky,
І духи з давніх наших кіл —
Усіх, кого давно вже немає.
Тихий стон, мов боляче,
Сьогодні знову плачу,
Прощай, о любий друг,
Твоє ім’я на вустах моїх.
Гребінка Петро
Ось іще один мирний ранок,
Але серцю не радісно,
Адже пам’ять душить наклеп:
Смерть у снах завжди присутня.
Де ти, милий, тіло в теплі,
Нічого твого не радіти,
Лише тиша та спогади,
Це наш біль в безмежжі.
Лисенко Станіслав
Коли світло гасне в очах,
Коли за днями мерехтять ночі,
Смерті пісня — таємний смуток,
Завжди нам несе, і не відаємо чому.
Слова, мов пам’ять, весняні,
Забуті, поклик вітру — пустка,
Мені сумно, поки живу,
Але буду пам’ятати тебе до кінця.
Остапенко Костянтин
Спустилась ніч, і серце стукає,
Заря не відчинила вікон —
Смерть ліпить крильця з листя,
А в мене — лиш тінь споминів.
Зблиски щастя, вітри невідав,
Та жадання знову живить,
Чи можливо забути порив,
Коли навколо мертвий бій?
Гулак Микола
В очах спогад, мов згадай,
З поля завітає сум,
Де радощі — вже мертві,
Там залишилося лише тло.
Під серцем натягнута струна,
Душа в піснях натомлена,
Вірші, любі, на срібному раді,
Смертельний крок — у тіні монастиря.
Куліш Олекса
На згадку про тебе, мій світе,
Живеш в пам’яті, як зірка,
Смерть всюди літає над нами,
-таки вона завжди, не сама.
Душа моя, в ріках сліз,
Сумую й записую в словах,
Але воля не залишить надії —
Кохання в подвір’ї цілих світів.
Тичина Павло
Смерть, як погляд у безодню,
Завжди ищеш, завжди бредеш,
Де немає тисячі зірок,
Лише смуток вимірюєш.
Із безмежності мрії —
Сонце, згоріле у млі,
А я, забуте твого крила,
Мов пісня, у вічності лину.
Бондаренко Василь
У тиші забутого світу
Співає сумна осінь,
Прощай, о друже, в безоднях
Забуття твого імені.
В серці моїм залишилось
Лише горе від схилу,
Смерть писала в своєму зошиті
Наші мрії, наші сни.
Квітка-Основ’яненко Ольга
На стежці, де сліди втрат,
Я шепочу твоє ім’я,
Твоє обличчя в червневих росах,
Смерть веснянка, ми вдвоє.
Згасли вогні у нашому світі,
Час закрив за собою шлях,
Лише спомини збереглися
В полоні безмірних слів.
Драгоманов Микола
За горизонтом останні спогади,
Смерть веде свою гру з нами,
З радістю жертви усіх,
Тіло знову з льоду.
Лише сліди на стежці,
Мов тіні там, де ми —
Скорбота паде, як листя,
Мрії ротом зашиті.
Левицький Володимир
В уміраючих кольорах вечорів
Н знову бібліотечний звук —
Кажуть, життя — це казка,
Але вісники усі часто пнуть.
Тані мрії залишились,
Пам’яті жалісного вітру,
Ти без між рядків —
Смерть ходить, не рятує.
Сосюра Володимир
В одинокій тіні над прірвою,
Там, де згасне голос на миг,
Смерть — це лише перехід,
Лише в житті сіль відвертих сліз.
Залишу слова в космічному каналі,
Спогадів расист — свого опонента,
Туман над Високими горами
Вже не зашитеї драми.
Сингиря Ярослав
Вона приходить у моменти числа,
Доки радість виконана з спогадів:
Смерть, мов пісня, нагадує холод,
Де колись живу світло радості.
Коли ніч обвиває наші мрії,
Лиш признак втрат у крові —
Бересневі шепоти на ушах,
Смерть для нас — одна з надій.
Шпиталь Михайло
На краю запросто рудої тіні,
Стелитися без грошей — моє життя.
Смерть рожевих крила нас збирає по три,
Вони втомились, відпустіть до слої.
Вкрадені ночі тихої,
Залишили забуті дні,
Просто погляд на лінії —
Ось і в сніг упаде мій знак.