Коли святкувати день нашого міста? Погодьтеся, у нас завжди була якась плутанина з цією датою! Херсонську фортецю заснували у червні, а ми святкуємо у вересні! А може ці дати взагалі не варто брати до уваги? Адже до фортеці тут були Олександро-Шанецькі укріплення, козацькі зимівники та міфічні Біликовичі. А ще раніше ці землі населяли різні кочові племена, стародавні греки та багато різних народів.
Питань більше ніж відповідей!
Його заснували у червні, а ми святкуємо у вересні!
Почнемо з Катерини Другої. В її указі від 18 червня 1778 року написано: «Место сее повелевается именовать Херсоном…» І відтоді вже понад два століття сперечаються, що від цього часу має починатися відлік історії нашого міста. Але звідки взялася традиція святкувати День міста у третю суботу вересня? У дореволюційний період такого свята взагалі не було. Ця традиція зародилася ще в радянські часи. Перенесення дати святкування тоді пов’язували з літніми канікулами та відпустками. Тому місцева радянська влада вирішила перенести святкування дня заснування міста на 3 місяці, щоб херсонці, які повертаються з відпустки, мали змогу відзначити його.
Далі ще цікавіше…
Куди поділися росіяни давні греки, давньоруське поселення, італійці, козаки, литовці, ногайці та інші народи, які населяли ці землі? Мабуть, забули. Бо не «вписуються» в тезу: «Херсон — місто з російською історією».
А можна почати з давньоруського міста Олеша, яке знаходилося в Херсонській області на Великому Потьомкінському острові. Це місто згадується в літописі під 1084 роком. До речі, Олеща проіснувала до 13 століття, поки не була зруйнована монголо-татарами.
А може, варто розпочати нашу розповідь із генуезьких італійських торгових мануфактур на правому березі Дніпра? Як доказ, у Тягинці знайшли генуезькі монети XV ст. Потім італійці викупили колишні золотоординські поселення і розмістили поряд з ними свої торгові поселення. У 30-40-х роках XV століття на їхніх картах пониззя Дніпра навіть називали «ріка Олеша».
«Споконвічно» козацький край
А може, варто розпочати нашу історію з козаків? У 18 столітті козаки вважали, що ця земля належить їм. Бо заселили його ще в 14 столітті, коли прийшли з військом великого князя литовського Вітовта. Дійсно, у XVII—XVIII століттях на Херсонщині фіксуються козацькі зимівники. За словами краєзнавця Андрія Лопушинського, на той час у різних договорах між Польщею, Кримським ханством, Туреччиною та Московією ця територія називалася «Козацька земля».
До речі, річки навколо Херсона – Кошова, Віревчина – були відомі ще в XVII столітті і мали козацькі топоніми. Зауважте, що це було за століття до того, як Росія вторглася на південь України.
Чи можна почати з Олександро-Шанецького укріплення, яке було засноване у 1737 році і стало центром Інгульської паланки козаків? Загалом ця територія входила тоді до складу Війська Запорозького Низового і називалася також Перевізом, а пізніше – Старим Перевізом. На цьому транспорті козаки перевозили сіль, видобуту в Прогному (нині поблизу села Героїське лівобережжя Херсонської області). За різними оцінками істориків, в укріпленні, яке кілька разів руйнувалося, а потім відновлювалося протягом кількох десятиліть, проживало до двох сотень козаків, чумаків, корчмарів і пластунів.
А може, варто почати з міфічних Біликовичів чи Беліховичів, яких дослідники відносять до XV століття? Але тут є певна проблема!
За словами краєзнавця Андрія Лопушинського, на різних картах це поселення постійно «мандрує» різними територіями Південної України. На карті XVII століття французького інженера Гійома де Боплана в районі Очакова. У цьому ж столітті він блукає на іншій карті – Георга фон Менгдена та Якоба Брюса – вже в районі сучасного Херсона вздовж берегів річки Віревчина, а у XVIII столітті – на карті німця Матеуса Зьотера 1730 року – знову «повертається» в район сучасного Очакова до Миколаєва. А на карті 1665 року француз Ніколя Сансон взагалі розмістив Біликовичі в районі Південного Бугу (недалеко від сучасного Миколаєва).
Бєліховичі («Белоговиште») на «Географічній карті країн Малої та Великої Росії» 1699 року Георга фон Менгдена та Якова Брюса.
Чому це так? Це зумовлено специфікою картографії 15-17 ст. Карти тоді складали на основі словесних чи текстових описів, тому й досі не зрозуміло, де були ці міфічні Біликовичі. Але, може, з них варто почати нашу розповідь?
Як бачимо, історія Херсона точно не обмежується «російською історією»; цю територію заселяли різні народи.
Правда, проблема залишається: повномасштабні археологічні розкопки на території нашого міста ніколи не проводилися, і ми досі не знаємо всього, що ховається під нашим містом. І тому росіянам досить легко спекулювати на темі «російськості міста».
Тому початок нашої історії можна визначати по-різному. Іноді 900 років, іноді 700 років або навіть кілька десятків століть. Але ми віримо, що нашому місту точно не 245 років! І не варто його святкувати в третю суботу вересня!
За царського та радянського періодів наратив «російськості» формувався і в назвах вулиць Херсона. Протягом 19-го та початку 20-го століть їхні назви постійно змінювалися. Але центральні вулиці здебільшого мали назви імперського характеру: Суворовська, Потьомкінська, Ганнібалівська, Воронцовська. Цю традицію використання назв вулиць у політичних цілях підхопили більшовики після 1919 року, коли вони остаточно захопили владу в нашому місті. З’явилися нові назви вулиць – Леніна, Радянська, Свердлова, Рози Люксембург. Сьогодні, коли будується нова Україна, з топоніміки Херсона прибирають царські та радянські наративи. Це викликало жваве обговорення серед жителів міста.
Нагадаємо, згідно з новим Законом України «Про засудження і заборону пропаганди російської імперської політики в Україні та деколонізацію топоніміки» слід перейменувати 10 населених пунктів Херсонської області: села Чайкіно, Надєждівка, села Пойма та Первомайське Херсонської області, села Питомник, Скворцовка, Первомаївка, Ольгіно Каховського району, села Муравейник Геничського району та Первомайське Бериславського району.
Про перейменування вулиць Херсона, які потребують негайної декомунізації та дерусифікації, на прямий ефір Детально медіаплатформі “Вгору” розповів член комісії з перейменування міста, краєзнавець Дементій Білий.
