1 вересня в Україні пролунає перший дзвоник. Але діти Херсонщини не можуть ходити до школи через активні бойові дії в області.
Про особливості нового навчального року та проблеми вчителів журналіст «Вгору» Анна Щидловська поспілкувалася з директором департаменту освіти і науки Херсонської обласної військової адміністрації Тетяною Юшко та вчителькою Нікольського ліцею Вікторією Ковальовою.
Технічне оснащення та організація навчального процесу
За словами Тетяни Юшко, в навчальних закладах області на дистанційне навчання перейшли вже 68,5 тис. дітей. Це менше, ніж під час нинішнього карантину, оскільки деякі родини виїхали з області, а батьки віддали дітей до шкіл за місцем проживання. При цьому перевага надавалася закладам, які мають власні притулки та можуть працювати офлайн або у змішаному форматі.
Більшість викладачів, зокрема тих, що знаходяться за межами Херсонської області, продовжують працювати у своїх закладах дистанційно. За словами начальника відділу освіти, сьогодні в області немає потреби у вчителях. За необхідності заклади обмінюються кадрами.
Що стосується можливого відключення електроенергії, то, за словами Тетяни, зараз кожна територіальна громада забезпечена генераторами. Управління освіти також має запас генераторів, тож їх розвезуть туди, куди потрібно.
Через пошкодження та руйнування деякі приміщення навчальних закладів не можуть використовуватися. Але є пункти недоторканності, куди вчителі можуть приходити працювати.
У кожній громаді є шпаки. У деяких населених пунктах вони розташовані в кількох місцях і забезпечують доступність Інтернету на великій території протягом певного часу.
Тетяна Юшко запевняє, що ведеться робота щодо забезпечення вчителів ноутбуками, а школярів – планшетами:
Ми це вирішуємо з донорами та різними компаніями. Кожна громада працює в цих напрямках окремо. Допомагає в цьому Міністерство освіти.
Окрім технічних засобів для використання в дистанційному навчанні, діти можуть отримати й звичайні друковані підручники. Для школярів готують кілька варіантів розкладів і кілька варіантів сайтів, які вони можуть використовувати для навчання. Регулярно проводитимуться психологічні заняття, які допоможуть студентам подолати стрес та негативні емоції.
Усі діти в Україні мають право і повинні отримувати українську освіту.
Щодо дітей, яких батьки під час окупації віддали до російських шкіл, Тетяна Юшко констатує: після визволення Правобережжя вони були зареєстровані та зараховані до навчальних закладів. За її словами, деякі діти, які навчалися за російською програмою, оскільки батьки вважали це безпечнішим, одночасно навчалися в українських дистанційних школах за сімейною формою навчання. Тобто вони мали можливість підготуватися самостійно. Не проходьте онлайн-класи, а виконуйте завдання та тести, щоб не витратити свій рік.
Якщо дитина не вчилася, залежно від того, до якого класу вона зарахована і якими знаннями володіє, вона може пройти атестаційну комісію або отримати допомогу вчителя і надолужити згаяне.
Ось що говорить про цю делікатну тему Вікторія Ковальова, вчителька Миколаївського ліцею, яка під час окупації відмовилася працювати під керівництвом директора-працівника.
У школу, підпорядковану окупантам, зібрали дітей з усіх сіл громади. Крім того, окупаційна влада платила батькам по 10 тис. карбованців за кожну дитину, яка навчалася в ліцеї. Тому туди ходили переважно діти із соціально незахищених верств населення – багатодітних сімей, малозабезпечених.
За словами Вікторії, багато батьків зверталися за грошима, а їхні діти не ходили до школи. Дехто, отримавши гроші, відразу виїжджав і записував дітей в українські дистанційні школи вже на підконтрольній території. Були в списках і діти, у яких батьки фактично забрали документи зі школи, такі собі «мертві душі». Але колаборантів і справжніх прихильників русского мира вистачало. Більшість із них незадовго до визволення втекли разом з окупантами. Але частина залишилася в області.
Відколи Вікторія повернулася на роботу у свій заклад, їй доводиться спілкуватися з батьками, які є прихильниками Росії. Вікторія зізнається, що це спілкування дається їй нелегко. Проте, на її переконання, як би це не було неприємно і прикро, і як би не хотілося цих контактів уникнути, дітей потрібно залучати до виховання та виховання.
Ми навчаємо всіх дітей однаково, тому що поки вони перебувають на території України відповідно до закону, вони мають право і повинні здобувати українську освіту. Завдання вчителя сьогодні – прищепити їм те, чого їм не дали батьки, виховати патріотизм, дати зрозуміти, що наша перевага в тому, що ми вільний народ.
За словами Вікторії, нинішній навчальний рік для Нікольського ліцею буде очікувано важким, оскільки після приходу до влади росіян заклад фактично починає роботу з нуля. Крім того, гостро стоїть питання відновлення втраченої репутації.
Непохитна віра в перемогу додає вчительці сил і наснаги для плідної праці, завдяки якій вона змогла протриматися дев’ять місяців окупації. Деякий час після звільнення працювала віддалено в іншій установі. Через відсутність світла в селі вона поїхала в обстріляне місто до сестри і готувалася там до занять. Також ходила на заняття через мобільний інтернет на телефоні. Працювати потрібно було 24/7, тому що діти зверталися, коли з’являлася можливість, часто відправляли на роботу або потребували консультації пізно ввечері.
Ми не звикли працювати в таких умовах, — сумно посміхається Вікторія.
За її словами, всі батьки, з якими вона спілкується, мріють повернутися додому, в рідні стіни і в рідну школу.
І хоча школу обстріляли з лівого берега, і вона потребує ремонту, Вікторія готова працювати над відновленням школи.
Самі будемо виходити, будемо мазати, білити і фарбувати, поки не будемо стріляти, поки будемо чекати перемоги.
